наложництво

1. Історичний та соціальний інститут, що полягав у постійному співжитті жінки (наложниці) з чоловіком вищого соціального статусу (наприклад, правителем, вельможею) без офіційного шлюбу, що часто мало правове регулювання та визнання дітей від такого зв’язку.

2. Стан, становище або положення наложниці; фактичне перебування в таких стосунках.

3. У ширшому сенсі — неофіційне, часто таємне, позашлюбне співжиття, подружжя.

Приклади вживання

Відсутні

Частина мови: іменник (однина) |