налавник

1. (історичне) Судова посада в Київській Русі та Великому князівстві Литовському; особа, яка разом з намісником (воєводою) здійснювала судові функції в місті або області, часто — заступник князя у судових справах.

2. (історичне) У козацькій адміністрації Гетьманщини — урядник, який відав судовими справами в полку або сотні, суддя.

3. (переносне, застаріле) Той, хто займає високе становище, начальник, керівник.

Приклади вживання

Відсутні

Частина мови: іменник (однина) |