НАКЛАДАНЕЦЬ, -нця, чол., заст., іст. 1. Орендар, який брав в оренду (наклад) землю, маєток або інше майно на певний строк, сплачуючи власникові обумовлену суму чи частину прибутку.
2. У козацьку добу — особа, яка тимчасово виконувала обов’язки на певній посаді (наприклад, наказний полковник, наказний гетьман), призначена замість постійного урядника.