НАКАЗО́ВІСТЬ, -вості, жін. Абстрактний іменник до наказовий; властивість або якість чогось, що має форму наказу, виражає категоричну вимогу, розпорядження, не допускає заперечень чи обговорень. Наприклад: наказовість тону, наказовість інструкції.
наказовість
Буква
Приклади вживання
Відсутні
Частина мови: іменник (однина) |