Приклад 1:
Звісно, якби Ірина була сама, то, не виключене, усе й залагодилося б, але коли він, Іван, побачив Ірину верхи на коні, тобто не на коні, а як він, Іван, роздивився, на справжнісінькому хвацькому кентаврі, він, забувши всі свої настанови, перегородив Ірині дорогу й заходився кричати, що не гоже дівчині отак безсоромно любитися з кентавром, коли біля неї упадає він, Іван, у відповідь на що Ірина, замість послухатися й нагнати норовисту тварюку, обізвала його, Івана, п’яним дурнем, в якого солома в голові, і, вдаривши спересердя стеком свого чотириногого любаса, скерувала на нього, Івана, кентавра, від копитів якого Іван з перебитими ребрами два тижні й відлежувався в лікарні, де він нарешті збагнув, дарма що трохи пізно, чому все це йому взагалі приключилося. Тобто, без втручання Івана Дмитровича Безручка, чи радше, без того, що Безручко для нього, Івана, таки погодився крутнути колесо долі, він, Іван Долинник, може, того всього й не розчовпав би, хоча останнім часом він, Іван, дедалі частіше замислювався над тим, чому Провидіння ніби затялося ускладнювати йому життя, вряди- годи прохиляючи завісу на те, що, не виключене, людині, а йому, Іванові, зокрема, не конче й треба було бачити, байдуже, що Безручко перегодя й запевняв, ніби все те потребувалося, оскільки без поламання ребер, ну й, очевидна річ, без вимушеної госпіталізації в лікарні, а тим самим і без відвідин Безручка, він, Іван, ледве чи доскочив би висновку, що все це тісно пов’язане з його призначенням, про яке він зеленого поняття не мав і усвідомлення якого звалилося на нього так само несподівано, як і Безручкові відвідини, бож того пообіддя Іван чекав на Богдана, єдиного, хто його відвідував, а не на Безручка, котрого Іван чи не з десять років не бачив після того останнього новорічного вечора в Джуса, де вони в закутку, відгородженому від залі диваном і кількома танцювальними парами, балакали про людське призначення доти, доки Безручкова дружина, вибачливо усміхнувшися до Івана, не повела Безручка до іншого гурту, серед якого Безручко без сліду зник, наче його спочатку затулила собою виготовлена з картону на забаганку Грицька Мируги й обклеєна срібним папером з нагоди Нового року ширма-глобус, а тоді й справжня земна півкуля Старого світу, куди Безручко, як згодом переказували Іванові, й справді подався, так ніби його там і дійсно після смерти дружини й сина очікувала чергова лялечка, яку він, Безручко, мав вижити до кінця, перш ніж, залишивши позаду океани й континенти з усіма тими набережними й мостами, під котрими він, за свідченням всюдисущих очевидців, не раз ночував, — відвідати його, Івана, в лікарні й крутнути для нього колесо долі.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 2:
Слухались його невiдмовно, i вiн умiв порядкувати над людьми, умiв нагнати страху й накарати, коли треба. Не вмiв жалiти, але цього вiд його нiхто й не сподiвавсь, а, навпаки, всякий, знаючи, що вiн його не пожалiє, слухався дужче.
— Невідомий автор, “Sieried Tiemnoyi Nochi Boris Dmitrovich”
