наглухо

Приклад 1:
Ми знали його лагідним і нерідко сумовитим, відкритим у всьому найпо- верховішому і в той же час наглухо замкнутим у найсут­ тєвішому. Колись мені пощастило: я був його шкільним товаришем, і він завжди пам’ятав про це.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 2:
Що ти, що ти, заспокоював він, я все вигадав, жодного музею, точніше, був один музей, в якому я ночував, але то без неї, без Неї, й не на ліжку під балдахіном, а в саркофазі, поруч зі скелетом якоїсь князівни, я брехав, як міг, брутально захлинаючись, кудись туди, у простір кімнати, куди вона відійшла, потім був шурхіт простирадел, з-за вікон долітала тиха музика, хтось наспівував просто з ґондолі, йому підтягувало ще кілька голосів, усього їх було три, fi-da-iin, fi­ da-Ііп… Ще добрих чверть години він вовтузився зі штаньми, скла­ дав їх на кант, з кишень сипалися монети, цукровані горішки, в’язка якихось ключів, гральні кості, я ніяк не міг усю цю колекцію ідіота визбирати з підлоги, врешті махнув рукою на горішки, бо вони позакочувались аж під двері і, щоб їх дістати, треба було би знову розсовувати т у габаритну меблю, якою я наглухо забарикадував усе на світі. Я згашу світло, сказав я. Навіщо, спитала я з напівтемряви, адже в кімнаті горять лише три свічки.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 3:
Терентій, і не знаходив у собі подостатком пороху, аби зайвий раз жахнути їх геєнною вогняною, на котру вони самі себе затято прирікали, нехтуючи докучливим нагадуванням, що, не виключене, декого й поставило б на рятівні рейки, тільки, звісно, у випадку Миросі цеані трохи не подіяло б, хоч він, Терентій, і намагався до останнього її віддиху всіляко розрадити самотню жінку чи то жартом, чи відповідною новиною, а чи євангельською притчею, пропонуючи, коли пістряк уже наглухо прил юту вав Миросю до ліжка, почитати їй уривки з Біблії, що однак Мирося щоразу відхиляла, мовляв, нехай він, Терентій, їй дарує цей, ще один зайвий гріх у її пропащому житті, але вона, Мирося, ніколи не любила Біблії, надто там багато жорстокостей і нетерпимости, яких і так подостатком навкруги, і тому нехай він, Терентій, і не пробує переконувати II, Миросю, в протилежному, чого, самозрозуміла річ, він, Терентій, і не зважувався чинити, може, ще й тому, що Мирося, попри II зовнішню різкість, що, здавалося, ладна приневолити й саме Провидіння змінити первісне рішення, різкість, котрої йому, Терентієві, все життя бракувало, завжди нагадувала його власну долю, ймовірно, тому, що Мирося, як і він, Терентій, внаслідок нездоланного егоїзму, сліпоти й людської недосконалости, ніколи не спромоглася примиритися з відмовою від власних дітей, про що він, Терентій, ніби йому розтяли душу, бож Мирося лише вголос висловила те, на що він, Терентій, хворів, уперше почув від Миросі в китайському ресторані) того вечора, коли Мирося усіх їх запросила на спільну вечерю, дарма що на Миросину розпачливу заувагу, — справді, крик волаючого в пустелі! — ніхто, крім нього, Терентія, не звернув уваги почасти й тому, що зовні Мирося, попри сивину й зморшки, ще виглядала досить дебелою й майже такою ж енергійною й пащекуватою, як і понад тридцять років тому на пластовому здвигу у Львові, як це II запам’ятав він, Терентій, дивуючися, як хутко Мирося, — і це вона йому, Терентієві, роками перегодя сама розповіла, — на перше, властиво, не дуже й палке освідчення Михася Козелецького, — Михась завжди був і лишився сухарем, — вирішила ділити його долю, тобто, не ділити, — Михась зі своєї долі їй, Миросі, і рісочки не відміряв, адже Михасеві ніколи й на думку не спадало щось із нею ділити, і це вона, Мирося, хутко збагнула, хоча гордість і завадила їй своєчасно дійти єдиного висновку, що в її випадку йшлося не про ділити, а просто повністю присвятитися йому (таж хіба врешті-решт не лише Михась щось хотів, щось вирішував, щось плянував, а вона, Мирося, існувала виключно на те, аби сумлінно виконувати його волю й забаганки?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 4:
“, по западанню в кiлькахвилевий сон — самотнiй сон, наглухо вiдрубаний вiд її присутностi поруч: не зворухнувся, коли натнулася випручатись з обiймiв, ну й пiшов на фiг, iмпотент нещасний, зараз устану, вдягнуся, запарю кави, скоро пiдуть автобуси й можна буде вернутися до готелю, у вiкнах майстернi невiдворотно блiдла, водянистiшала свiтна синява, вирисовувалися позгромаджуванi попiд стiнами вугластi стоси полотен iз дрижакуватого, як протоплазма, смерку, паскудна година, година хворих i сорокалiтнiх, це в такiй, певне, сiрiй каламутi катуються позасвiтнi душi, — i ось тодi вiн i зробив їй боляче, таки направду боляче, куди там згадцi про втрату цноти, painful intercourse, ось як це називається в медичнiй лiтературi, котру вона, зашугана совкова дурепа, щойно в Америцi взялася студiювати, навiть до лiкаря була сходила, жеручись гнiтючою призрою, чи щось там у нiй, бува, не попсулося, прости Господи, i витрiщилась, не ймучи вiри, коли лiкарка стенула плечима: “I don’t see any problems”, — а тодi, вереснувши диким голосом — добу по тому налупцьована матка нила, як перед мiсячним, — стенувшись, хвицнувши ногами, — “Менi боляче, боляче, чуєш?” — вона почула — одночасно з переможно‑грiзним окриком: “А слабо за мене замiж вийти?
— Невідомий автор, “Oksana Polovi Doslidzhennya Z Ukrayinskogo Seksu”

Приклад 5:
Спалене сонце уже давно зарилось у далеких пiсках, але вiкна й вiконницi i досi було зачинено наглухо. В кiмнатi в пiвтемрявi (як це буває в романах) сидiла Ганна й пожадливо, невеличкими ковтками, пила холодну воду.
— Невідомий автор, ” Mikola Khvil Ovii”