надзвичайний

Значення

1. Який значно перевищує звичайний рівень, міру, ступінь вияву чого-небудь; винятковий, незвичайний.

2. Який не передбачений звичайним перебігом подій, викликаний особливими обставинами; екстрений, невідкладний.

3. Який має особливі, спеціальні повноваження або призначений для виконання особливих завдань (про посаду, установу, захід тощо).

Правопис та відмінювання

Синоніми & Антоніми

Приклади з художньої літератури

• Красують у квітах дівочі;
  Примітни ті зорі, – глибокі, прозорі,
  Гільчанок прозорії очі.
  Не будем баритись, на “квіти” дивитись, –
  Ми ще завітаєм у хати;
  За видную пору погляньмо на гору,
  Убрану в зеленії шати.
  Славетную “гроту”, – величну пишноту,
  Те взгір’я очам одкриває;
  Погожа водиця, святая криниця
  З печери тії виникає.
  Оздоблена гарно, не гине тут марно
  Криниці краса надзвичайна:
  Каміннії сходи, муровані зводи
  Поклала рука чиясь дбайна.
  Сутінна печера немов би тепера
  Стоїть у моїм міркуванню, –
  І світло, що сяє, проміннями грає
  На давнім святім малюванню;
  Та темна водиця в печері блищиться
  І промінь блідий одбиває,
  А далі – на волі, на яснім роздоллі –
  По плитах камінних зринає;
  І хвиля погожа, та “стежечка Божа”,
  Іде попід взгір’ям зеленим,
  Мов чую, як диха вечірняя, тиха
  Година над місцем таємним.
  Прозорий струмочок, минувши місточок,
  Надвоє себе розлучає,
  Та острів круглястий – віночок кущастий,
  Помалу ллючись, обіймає.
  Колись-то казали, в струмочку гуляли,
  По ширшім просторі ходивши,
  Човночки веселі, – від пана оселі
  Гостей до печери зносивши.
  Веселеє панство!.. Величне убранство
  Та хвиля ясна одбивала,
  Походні світились, та співи котились, –
  Луна тільки з гаю вставала!
  То ж в Гульчі задавна, за дідича пана
  Був значний “Підчаший” заможний;
  Підчашого того, як друга свойого
  Любив сам король превельможний.
  І чутка мовляє й тепер повідає
  О панських величних пишнотах:
  У Гульчі ж веселій, у панській оселі
  Бував сам король на зальотах.
  Розкішний будинок під час тих годинок
  Усе становив на забаву!
  Гриміли мушкети, шуміли банкети
  Величному гостю на славу!
  Мушкети гукали, та речі луналми
  Палкії за справи “ойчизни”, –
  Хто відома має, нехай угадає
  Бучний отой гомін дідизни…
  Ми ж тії турботи край тихої гроти,
  Згадавши до речі, зоставлю, –
  В зеленім гайочку, в затишнім куточку,
  У спогадах близьких забавлю.
  Ще вдолі, з приходу, найпершу догоду
  Мандрівець собі зустрічає, –
  Під древом високим, гіллями широким,
  Притулок в тіні знаходжає.
  Стоять вартовими, рядами німими
  Ті древа думливії, давні;
  Край хвилі на лавці забудешся в гадці,
  І мріються сни тобі явні…
  Аж гомін надходить: отож бо приходить
  Гурточок селян до криниці;
  Іде і стареє, іде і малеє
  Набрати з печери водиці.
  Дивлюсь я: набожне бере собі кожне
  Погожую з каменя воду;
  Лиш діточок двоє, веселі обоє,
  Показують жвавую вроду.
  Життя те новеє, життя молодеє!
  Щебече байдужо, сміється…
  Ходімо на гору, – в вечірню пору
  Там інше життя обізветься!
  По стежечці в гаю уздовж походжаю,
  Скрізь – тиша, ні гуку немає;
  Та мов про колишні розмови давнішні
  Тут пам’яток тихо витає.
  Два древа докупи, немов дві голубки,
  Схились над стежку малую;
  В таємному місці, в зеленому листі,
  Мов бачу я постать гнучкую.
  Мов чую вітання, мов чую зітхання,
  Та щирі розмови дівочі;
  Мов світять ласкаво, сміються лукаво
  Панянки хорошії очі…
  Чи тільки ж панянка? Чи раз же й селянка
  Отут на розмові стояла?
  Та втіху стрівання, чи тугу розстання
  У тихих речах виливала!
  Спізнилась я в гаю, на стежечці скраю.
  Вечірня вже зірка вставала –
  Як тихая мрія, як мила надія,
  В прозорому небі сіяла!
  Пора вже до хати із гаю рушати!
  Я кинула погляд остатній
  На гору таємну, на Гульчу приємну…
  Добраніч, куток благодатний.
  — Олена Пчілка
• В канцелярії, де була зайнята Ніна, з самого ранку був надзвичайний рух. Працівники бігали безнастанно по посвідки, бо завтра видавалися пайки й мануфактура.
  — Олена Теліга
• Аж по хвилі стою я в передпокою й бачу: виходить він в своєму парадному френчі. Знаєш, що з зеленої портьєри, права кишеня вища, ліва — нижча. Пройшов повз мене, ні слова не сказав, але ясно було, куди йде. А повернувся, мабуть, пізно, бо ніхто не чув. Вже сьогодні в деканаті дізналися, що всі до одного підписали диплом, а потім… А потім була чудова вечеря з вином. Бабенко був у надзвичайнім гуморі, дуже привітний, всіх частував, а нашому старому весь час підливав. Той відмовлявся, а потім пив, як і всі…
  — Олена Теліга