Словник Української Мови
Буква
1. Спеціальний стрижень, паличка або інструмент для вбивання, утрамбовування набою (заряду) у вогнепальну зброю, що заряджається з дула.
2. Пристрій або інструмент для набивання, ущільнення чого-небудь (наприклад, тютюну в люльку, ґрунту в щілини тощо).
Приклад 1:
Кожен дослав набій в набійник рушниці і знову закинув її за плече, щоб руки були вільні. А дід до Григорія: — Дивися ж. Як я крикну і почну стріляти, стріляй вгору, куди попало, заправляй і знову стріляй, і галасуй, а тоді рушницю за плечі — і гони щосили слідом за мною.
— Невідомий автор, “Tigrolovi”