Словник Української Мови
Буква
1. Творча діяльність людини, спрямована на створення художніх цінностей, образне осмислення дійсності; сукупність творів, створених у процесі такої діяльності (образотворче, музичне, театральне мистецтво).
2. Висока вправність, майстерність у будь-якій галузі діяльності, досконале володіння професійними навичками (мистецтво педагога, мистецтво переговорів).
3. У давнину: ремесло, промисл, що вимагав спеціальних навичок (ковальське, гончарне мистецтво).
Приклад 1:
9 березня 1935 Портрет теслі Він був закоханий в мистецтво і мистець в коханні, тесав церкви стрілчасті й чарував жінок, тесав слова натхненні й на скрипці грав квітчастій. Горіли молодиці і дівчата в п’янім щасті.
— Невідомий автор, “152 Zieliena Ievanghieliia Antonich Boghdan Ighor”
Приклад 2:
Хочу торкнутися ще кількох понять-антиподів, протягом століть обговорюваних у мистецькій та ідеологічній практиці, в нашій гуманітарній критиці: «чисте» мистецтво і суспільна позиція митця, мистецтво ангажоване й незаанґажоване. Та «одвічна», історичним рефреном повторювана анґажованість української літератури не є щось привнесене іззовні, накинуте чи кон’юнктурне, то її питома характеристика.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 3:
Народне мистецтво в найкращих своїх виявах на диво тісно змикається з художніми новаціями нашої доби (та й не лише нашої — вже художній досвід Шевченка засвідчив потужне новаторське переосмислення фольклорної образности, й досліджуючи під цим кутом зору його поетику, я назвала свою, опубліковану в 1960-х роках у журналі «Дніпро», статтю свідомо епатажно — «Шевченко — поет сучасний»). Так постали видатні мистецькі явища XX ст., що є вже класичними: і поезія Лорки, і музика Стравінського, і мексиканський монументалізм.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”