Словник Української Мови
Буква
1. Людина, яка займається полюванням на диких звірів та птахів.
2. Переносно: той, хто наполегливо домагається чогось, шукає щось або захоплюється якоюсь діяльністю (наприклад, мисливець за пригодами, мисливець за старожитностями).
3. Заст. Воїн, ратник, лицар (часто у літературних та історичних текстах).
Приклад 1:
Вполював нову здобич — він, мисливець за столом… У пам’яті зринають інші кадри випадкових зустрічей. Особливо одна — така світла й щаслива.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
Справжній мисливець!» А Гриць справді почувався, як мисливець, нашорошений близькістю хижого звіра, — ходив по грані між звичайним і небезпечним, ходив, як на ризикованім полюванні, обачливо, хитро… Тигролов! Хитро заскаливши око і посміхаючись, пройшов мимо, лише кинув на ходу: «Іди збоку.
— Невідомий автор, “012 Bagrianii Ivan Tigrolovi”
Приклад 3:
Taк мисливці: хоча б мисливець поспіль тридцять разів не влучив у качку, але ж, розповідаючи про це, він завжди точно й досконально установляє тридцять розмаїтих причин, чому саме, в кожному окремому разі, він не влучив у качку. І така непохитна сумлінність і акуратність мисливського мислення, що ні один з них не погодився б — для економії розповідальної енерґії — установляти причину лише в тих рідких випадках, коли він саме влучив качку.
— Невідомий автор, “146 Yogansen Mayk Podorozh Uchenogo Doktora Leonardo I Yogo Maybutnoyi Kokhanky Prekrasnoyi Alchesty U Slobozhansku Shveytsariyu”