Словник Української Мови
Буква
1. Властивість або якість людини, що полягає в прагненні до миру, згоди, уникнення конфліктів, схильності до мирного вирішення суперечок; миролюбність.
2. (У ширшому значенні) Ідеологія або світогляд, що ґрунтується на принципах пацифізму, засудженні війни та насильства як засобу вирішення міжнародних чи соціальних конфліктів.
Приклад 1:
їх не захоплювала груба фізична сила, вони не оспівували войовничість (хоча й цінували звитяжність), навпаки, вихваляли стриманість, розважливість, незлостивість, миролюбство. В цьому відношенні від них дещо відрізнялися ассирійці, які мали більш круту вдачу, хоча при нагоді могли продемонструвати й сентиментальність.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”