Словник Української Мови
Буква
1. (у релігійному контексті, переважно християнському) безкоштовний, незаслужений дар від Бога, божественна благодать, сила або допомога, що дарується людині для її спасіння та духовного життя.
2. (застаріле або високе) доброта, ласка, співчуття, прояв люблячого серця, здатність прощати; те саме, що милосердя.
3. (історичне, у феодальному суспільстві) царська, господарська або панська ласка, прихильність, заступництво, а також привілей, подарунок або винагорода, отримані за таку ласку.
Приклад 1:
Спасибі Богу за его милость велику, іще і тому Фомі Михайловичу, он нас жалує і любить-кохає і частенько нас посіщає… Бог щастя ему подарив за те, що всю природу земную возлюбив». Батько не мав ґрунтовної вищої освіти — закінчив у Москві Народний університет Шанявського.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
В нем нищета живет и священствует, приносит милость мира, , жертву хваленія, довольствуется, аки чадо, подаваемым себе от отца небеснаго, завися от промысла его и вселек-скія экономіи. И cie-το значит: «Яко т£х есть царство небесное».
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”