Словник Української Мови
Буква
1. Сукупність моральних норм, принципів і правил поведінки, прийнятих у певному суспільстві або соціальній групі; моральний кодекс.
2. Внутрішня, духовна здатність людини розрізняти добро і зло, формувати моральні судження та керувати своєю поведінкою відповідно до етичних норм; моральна свідомість.
3. Відповідність дій, вчинків або мотивів людини загальноприйнятим у суспільстві моральним нормам; моральна гідність.
Приклад 1:
«Закони Хаммурапі» оберігали моральність суспільства, зокрема встановлювали жорстоке покарання за наклеп, за дворушництво, за образу дітьми свого батька чи опікуна, за лжесвідчення. Особливо пильнували в державі за благопристойністю й добропорядністю жриць.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”
Приклад 2:
Що ж до батьків, то в них забалакала стареча pruderie[68], а надто в матері, бо вона страшенно дбала про моральність свого молодшого синаша Костянтина і боялася для нього всякої недоброї компанії. — Так от він який!
— Тютюнник Григорій, “Вир”