Властивість або якість, що характеризує схильність до моралізування, тобто нав’язування моральних принципів, повчальних суджень та оцінок поведінки інших людей, часто з позиції самопроголошеної моральної вищості.
Сутність твору, вчення чи світогляду, що ґрунтується на моралізаторстві, переважно акцентує на моральних повчаннях та категоричних оцінках добра і зла, іноді в ущерб художній чи аналітичній глибині.