1. (історичний термін) Назва одного з напрямів у християнській теології VII століття, що визнавав у Христі наявність двох природ (божественної та людської), але лише одну божественну волю та один божественний енергетичний почин (енергію).
2. (релігійний термін) Послідовник або прихильник монотелітства — вчення, засудженого як єресь на Шостому Вселенському соборі (680-681 рр.).