Словник Української Мови
Буква
1. Народ, що становить основне населення Монголії, а також живе в Китаї (Внутрішня Монголія), Росії та інших країнах; представники цього народу.
2. Представники групи кочових племен, що об’єдналися в XIII столітті на чолі з Чингісханом і створили могутню імперію, яка підкорила величезні території Азії та Східної Європи.
Приклад 1:
Татаро-монголи не руйнували православну віру, вони привезли з Києва у Москву митрополита й назвали його митрополитом всія Русі. Русі напівмосковської, бо водночас у Москві стояв монгольський бовван і московіти вклонялися йому, ставали перед ним на коліна, приносили йому жертви.
— Франко Іван, “Мойсей”
Приклад 2:
Ось-ось уже монголи добігають, ось-ось своїм напором обвалять остінок; коли втім понад остінком вирвався, мов із землі виріс, ряд голів і могутніх рамен — і свиснула громада сталених стріл, і ревнули з болю поражені монголи страшними голосами. Половина їх упала мов підкошена, а друга половина перла назад, не дбаючи на крики і прокляття боярина.
— Невідомий автор, “198 Zakhar Bierkut Ivan Iakovich Franko”