1. Стиль джазової музики, що виник у 1940-х роках як реакція на традиційний свінг, характеризується складними гармоніями, використанням ладів, швидкими темпами та імпровізацією на основі акордових послідовностей, а не мелодії; також відомий як бібоп.
2. Загальна назва для авангардних та експериментальних напрямів у джазі, що розвивалися з кінця 1950-х років (наприклад, фрі-джаз, модальний джаз), для яких характерні відхід від традиційної тональності та форми, колективна імпровізація та пошук нових звукових просторів.
3. У широкому вжитку — сучасний джаз, що охоплює різні стилі та напрями, відмінні від традиційного (класичного) джазу та свінгу.