множник

1. Число або величина, на яку множиться інше число або величина (множене); один із співмножників у математичній операції множення.

2. (перен.) Чинник, обставина, яка сприяє розвитку, посиленню чого-небудь або впливає на певний процес.

Приклади вживання

Приклад 1:
Оскільки ω∆ << 0ω , то множник t2cosA2 ω∆ майже не зміниться, коли множник tcos 0ω здійснює кілька повних коливань. Тому результуюче кол ивання x можна розглядати як гармонічне з част о- тою 0ω й амплітудою t2cosA2A ω δ ∆= .
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
Підставивши ці значення x і x в рівняння другого закону Ньютона для зга – саючих коливань і скорочуючи всі доданки на множник t e δ− , отримуємо ( ) 0ии 22 0 =−+ δω . Нехай опір середовища малий і 22 0 δω > .
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 3:
Множник      + 2tcos ϕω показує, що в точках середовища виникає коливан ня з тією самою ж частотою ω , що і коливання зустрічних хвиль Множник      + 2 x2cosA2 ϕ λ π , який не залежить від часу, виражає амплітуду стA результуючих хвиль, точніше – амп- літуда як величина позитивна дорівнює абсолютному значенню цього множника: 2 x2cosA2A      += ϕ λ π ст . Амплітуда результуючого колива н- ня залежить від координати x, що визначає положення точок середовища.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Частина мови: іменник (однина) |