мізинець

Приклад 1:
— до її одруження з Сашком, який, — тут вона, Харитя, ладна поклястися власним життям, бож вона Сашка знає, — цією вигадкою й закаламутив Пилипову пам’ять, хоча тепер Пилипові, зрозуміла річ, і здається, наче то все він на власні очі спостерігав, — навіювання таких шаленців, як Сашко, чіпляються думок гірше від реп’яхів, — зрештою, вона, Харитя, дала б собі руку відтяти, тобто, звісно, не руку, для жінки руки забагато, а, скажімо, мізинця, як Олексій Попович, їхній, за родинними переказами, ніби навіть близький родич, бож і мізинець — це майже вся рука, чи може, ні? — щоб побачити, як Леся кокетує, бо те, що Пилипові привіділося як Лесине кокетування, не що інше, як виважена стратегія Марти, котра, завдяки дедалі більшій Харитиній заанґажованості в театрі, то проби, то принагідні вистави, перебрала опіку над Лесею — Марта, хоч і молодша, завжди виявляла нахил верховодити, — витягаючи Лесю, — Мартин, як жартувала Харитя, невідмовний каталізатор, — на всі важливі балі, щоб перевірити, наскільки їй, Марті, вдалися власні креації — не лише королівські сукні, довго обговорювану подію кожної забави, що зміцнювало за всіма Забірківнами славу перших модниць, хоча всі сукні шила сама Марта, не довіряючи ні Хариті, ні Лесі, які мовляв, не хотячи, могли попсувати Мартини задуми, — а й ті чудернацькі оздоби, витвір Мартиної уяви, проти котрих Леся на Мартину невимовну втіху ніколи не протестувала — сережки, персні, діядеми й лекторалі із зернят, скла, блискіток і кольорового дроту, — серійна продукція яких кількома роками пізніше, коли Сашко вперше ліг у лікарню оперувати нібито ще не злоякісну пухлину в стравоході, почали приносити Марті незліченні прибутки.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”