мізок

Приклад 1:
– А це вже гук­нув на всю ха­ту: – Вип’ємо, дядьку, так, щоб аж мізок у лобі зак­ру­тив­ся!
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 2:
А по спині вздовж били блискавки, ударяючи в мізок, в самісінький мізок… Сергєєв підвів очі на смертельно бліде, мокре Андрієве обличчя й нахмурив брови з досадою, злісно: — Ну? Будеш писати?!
— Невідомий автор, “013 Bagryanyy Ivan Sad Getsymanskyy”

Приклад 3:
VІІ Вогонь цвіте… Веселковими спектрами, помноженими в безкінечність розчахнутою психікою, як кольорова гама поставленими під різними кутами люстрами, цвіте сліпучими протуберанцями, квітами, деталями облич, речей, спогадів, уривками фраз, дзвіночками сміху, побитого на скалки і зліпленого в химерну мозаїку, як гірська луна; цвіте сліпучою синявою неба, золотом степів, зеленню лук і гаїв… Вогонь цвіте… Він розливається морем, і по тому морю пливе, захлинається бризками заколисана душа, звільнена від тяжкого напруження… Напнуті до останньої грані нерви раптом обм’якли, гальма попущено, й нерви відходять, як відходять зашпари в пальцях, спочивають у блаженному трансі… Лише мізок, перевтомлений мізок, гуготить в шаленому русі, пересягнувши всі грані реального… Вогонь цвіте… Інерція безлічі напрямків того руху, що мали місце за все життя, раптом воскресла, ожили всі напрямки думки, і вона, виведена з останньої колії, з найбільшої напруги останніх днів, як паротяг з рейок, втратила контроль й пішла найхимернішими зигзагами… Все життя раптом вмістилося в однім моменті всіма своїми площинами, всіма своїми деталями, всіма своїми звуками й кольорами, хоч голова і все тіло були зовсім нерухомі… Ба, то як для стороннього спостерігача! Для Андрія ж здавалось, що він шалено рухається, як комета в міжзоряних просторах, гойдається, пливе по вогненному морю, живе, так, як ніколи ще не жив, серед веселкового шалу, в блаженній божественній мерехкотняві… Ах, яке це щастя і яка це все-таки розкіш — карцер!
— Невідомий автор, “013 Bagryanyy Ivan Sad Getsymanskyy”