Словник Української Мови
Буква
Присвійний займенник першої особи однини, що вказує на належність предмета, явища або ознаки особі, від імені якої ведеться мова (співрозмовнику, автору).
Уживається як визначення до іменника, узгоджується з ним у роді, числі та відмінку (мій стіл, моя книга, моє вікно, мої друзі).
У значенні іменника (субстантивоване вживання) позначає близьку, рідну людину, кохану особу (він мій найкращий друг; прощай, моя любов).
Приклад 1:
Се ти, мій чарівниченьку?! «Той, що греблі рве» (грізно) Що ти робила?
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 2:
Еге ж, тоді ти в морі… А мені, якби не помагав мій друг одвічний, мій щирий приятель осінній дощик, прийшлось би згинуть з парою! «Той, що греблі рве» незамітно ховається в воду.
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 3:
І буду рада, якщо знайдуться охочі переглянути цей мій «кінофільм» разом зі мною. 1.0 — створення файлу (верстка, вичитування) — mirabel.lv, листопад 2025 Михайлина Коцюбинська Книга Споминів УДК 94(477)’19/…’.093.3 + 821.161.2.092+82-5 К 754 Це видання підтримано фондом OSI-Zug спільно з Центром видавничого розвитку Інституту відкритого суспільства (Будапешт) та Міжнародним Фондом «Відродження» (Київ), а також Канадським Інститутом Українських Студій Альбертського університету (з Меморіального фонду ім.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”