мірник

1. (істор.) Посадовець у Київській Русі та Великому князівстві Литовському, який відповідав за збір податків, судові справи та адміністративне управління певною територією (волостю, повітом).

2. (істор., рідко) Той, хто займається вимірюванням чого-небудь; землемір.

3. (перен., заст.) Людина, яка оцінює, вимірює чи судить про щось; цінитель.

Приклади вживання

Відсутні

Частина мови: іменник (однина) |