Значення
-
(лінгвістика) Утворення приголосного звука [з] шляхом зближення середньої частини язика з твердим піднебінням, коли кінчик язика залишається біля нижніх зубів; характерна риса деяких українських діалектів, зокрема наддніпрянських.
-
(фонетика) М’яке, свистяче вимовляння звука [д’] або [дзь], що наближає його до [з’] (наприклад, у словах «межи», «їздити» у певних говірках).
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. мезилювання, р. мезилювання, д. мезилюванню, з. мезилювання, о. мезилюванням, м. мезилюванні, к. мезилювання