мез

Приклад 1:
То був уже ста­рий дід, кре­мез­ний ще нівро­ку… Йо­го скрізь по се­лу зна­ли, як чо­ловіка письмен­но­го: він завж­ди, бу­ло, на кри­ласі співає, по­се­ред церк­ви апос­то­ла чи­тає… А на язик собі удав­ся ба­ла­ку­чий, а над­то за чар­кою… Та лю­бив-та­ки й ви­пи­ти. Бу­ва­ло, у неділю, після обіду, прий­де у ши­нок та й поч­не те­ре­вені то­чи­ти, та все по-письмен­но­му, по-цер­ков­но­му… Зійдуться у ши­нок людці роз­ва­жи­тись, з людьми по­сидіти, по­ба­ла­ка­ти; візьмуть півквар­ти, квар­ту, щоб бу­ло чим гор­ло про­мо­чу­ва­ти – і діда не ми­нуть.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 2:
Сия-то увоз­мез­ди­ла, що й по­ле­тiв єси, аки пти­ця пер­на­тая; во­на обу­яла i пан­ну хо­рун­жiв­ну, ни­нi па­ню Ха­лявську; та ще – ох! – i сот­нич­ку, воєже би iмi­ти неп­ретк­но­вен­ноє на­мi­ре­нiє соїти­ся з то­бою у брак; во­на i до убит­ку те­бе преп­ро­ве­де; во­на i глум­ле­нiє над на­ми вчи­ни­ла, по­хи­тив­ши в нас две­рi; во­на прев­ра­ти гну­со­об­раз­ную твою па­ну Со­ло­ху – не­хай здо­ро­ва бу­де!
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”