мер

Приклад 1:
– Е-е-е… йо­го вже дав­но й сліду не­ма… Зна­ла я то­го Оку­ня, зна­ла… Уже, ма­буть, літ з де­сять бу­де, як по­мер… А тобі ж навіщо він? – Та тре­ба… Так умер, ка­же­те?
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 2:
А пос­ну­ли уже тоді, як ста­ли другі півні кри­ча­ти, на тем­но­му небі при­мер­ка­ли зорі, Во­ло­со­жар на північній сто­роні, до­го­ряв і тремтів білу­вас­тим світом, а яс­ний місяць по­чав біліти, спус­ка­ючись на­суп­ро­ти за го­ру. XXII Наука не йде до бука Мотря та ха­зяй­ка її, “дов­гоп’ята ба­ба”, ще зве­чо­ра, пе­ред тим без­та­лан­ним днем, усе чо­гось кволіли та жаліли­ся на прок­ля­ту­щий мо­роз, що як у забій за­бив – день у день… Во­ни сиділи на печі – й то по­мерз­ли.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 3:
От як i ста­рий Улас Забрьоха, та­ки сот­ник ко­но­топський, як по­мер… i що то жал­ку­ва­ло за ним ко­зацт­во! Та та­ки i усi лю­ди, i ста­ре, i ма­ле, усi пла­ка­ли.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”