1. (від лат. mensa — стіл) У Стародавньому Римі — жертовний стіл або вівтар, особливо в храмах; верхня поверхня, на якій розміщувались дари богам.
2. (від лат. mensa — стіл) У середньовічних монастирях — трапезна, спільна їдальня для братії, де послухняники слухали святе письмо під час спільних трапез.
3. (від лат. mensa — стіл) У католицькій церкві — верхня плита вівтаря (престолу), виконана зі каменю або благородного матеріалу, на якій здійснюється таїнство Євхаристії.
4. (від лат. mensa — стіл) У навчальних закладах середньовічної та ранньомодерної Європи — спільна їдальня або організоване харчування студентів та учнів.
5. В астрономії — сузір’я південної небесної півкулі, видиме з території Південної півкулі Землі (лат. Mensa).