мегер

Приклад 1:
Тобто, отримавши гроші й папери, Цизьо й справді поспішив до Геннадія, але в помешканні Геннадія, якого раптом у наглій справі (а Геннадієві приключалися пише наглі справи, іншими його доля не утруднювала) понесло до Порту Апеґрі, — він, Цизьо застав живісінького й майже не зміненого, хоча вони не бачилися з п’ять років, Павла Кашубу, свого давнього дружка ще з часів, копи Цизьо, замість, як хотіла , піти навчатися до торговельної школи, разом з Павлом утік з дому й завербувався на китобійний корабель, — дружка, з яким Цизьо найменше гадав зустрітися в Ріо-де-Жанейро, бож Павло згодом подався на промисли до Аляски, де почали прокладати нафтопроводи, і Цизьо, якщо поминути вістку, що її приніс був Іван Сеник, ніби з Павлом трапилося нещастя й по ньому лишилося тільки відправити панахиду, втратив по своєму приятелеві спід аж до теперішньої зустрічі, котру, самозрозуміла річ, випадало належно відсвяткувати, внаслідок чого Цизьо з Павлом, хоча все це й почалося з дуже скромної випивки і звичайної у таких випадках розмови, і опинився в товаристві гладких розцяцькованих муринок з сигарами в зубах; муринок, які безугаву спонукували Цизя щось огидне ковтати й курити, а тоді ще й проходити крізь вогняні пелюшки, що їх, як кріпиків з капелюха, витягав з свого лискучого тіла довгий, майже зовсім голий танцюрист з півнячою головою, котрий то наближався, то віддалявся від муринок, від яких Цизьо вивільнився пише на останній день карнавалу, прокинувшися на пляжі Ґванабарської затоки неподалік від запаркованих авт на но-зому майдані, що його не так давно місто відвоювало від води, куди Цизьо й без Павпових спонукань напевне подався б відсвіжитися, якби, прокпіпивши очі, не встановив, що ні муринок з півнегоповим танцюристом, ні грошей, ні жодних паперів при ньому нема, а є натомість поруч запухлий, з вимащеним сажею обличчям Павло Кашуба, котрий, прочумавшися від Цизьових репетувань, почав заспокоювати свого приятеля, мовляв, нехай він не розпачається, бо все це дрібниці, які дасться зовсім легко залагодити; тобто, звісно, щодо грошей, — то шукай вітра в полі, гроші — така матерія, що має підступну властивість Одразу ж випаровуватися, але це ще не кінець світу, адже, як треба, можна взяти й позику, та й на випадок, як Цизьо не схоче обтяжувати попервах батьків, то нехай разом з ним, Павлом, поживе деякий час (бодай до повернення господаря, так буде веселіше) у Геннадієвому помешканні, ну а щодо паперів, то це теж не важко направити, оскільки в нього, Павла, є, дякувати Богові, порядні знайомства, не так знайомства, як, точніше, один знайомий, вартий сотні інших, з емігрантів піспя другої світової війни, щирий український патріот, звинний діпок і при тому далеко не черства людина, інженер Святозар Федуляк, з яким він, Кашуба, випадково познайомився на Алясці, копи інженер працював деякий час при нафтовій компанії на підставі досвіду, набутого в нафтовидобувній галузі у Венесуелі, де Федуляк нібито згромадив чималі посілості, а тепер, оскільки його молода дружина, красуня з фунтовим носом, не схотіла нидіти серед снігів і морозів, змусивши свого удвічі старшого від неї чоловіка трохи достосуватися і до її потреб, повернувся до тепліших країв і недавно устаткував у Ріо-де- Жанейро щось на зразок чи то адвокатського, чи то якогось особливого дорадчого бюра з трьома мегерами-секретарками, з яких і слова не витягнеш (зумів чоловік їх у цьому ледачому кліматі отак зачарувати, але, як, зрештою, Цизьо і сам ще переконається, Федуляк майстер у цьому ділі, от уміє чоловік — і годі, хоча він нібито нічого особливого й не чинить, скаже щось таке, що й інші кажуть, тільки до нього чомусь одразу серце привертається, особливо мегер і старих дівуль), ну й він, як його тут називають, інженер Федуляк (до речі, це не пише титул, Федуляк і справді інженер та ще й знавець нафтовидобувного промислу, попри те, що дехто ладен відмовити йому в цьому, — люди є люди, — але зараз ідеться не про вишукування на сонці плям, а про щось зовсім інше, а саме: він, Федуляк, має маленького коника, — а хто такого коника не має? — хоча Федуляків коник якось до нього зовсім не пасує, — так от саме про цього коника він, Кашуба, й мусить попередити Цизя, аби Микита випадково недоречною заввагою не пошкодив сам собі.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”