мечник

1. Воїн, озброєний мечем; фехтувальник.

2. У Київській Русі та Великому князівстві Литовському — судовий чиновник, який виконував рішення суду (наприклад, стягував штрафи) і мав право застосовувати силу; судовий виконавець.

3. Назва одного з козаків у запорозькому війську, який носив за гетьманом булаву, бунчук або інші клейноди.

Приклади вживання

Відсутні

Частина мови: іменник (однина) |