мавра

1. Жіноче ім’я, що походить від латинського слова «maurus» (темний, мавр).

2. У народних повір’ях та фольклорі: зла душа померлого, неспокійний привид, що наводить жах; мара, морока.

3. Заст. Назва золотої монети Венеційської республіки, карбованої для торгівлі з арабськими країнами.

Приклади вживання

Приклад 1:
Та красуня була молоденька удова Тодозя Світайлівна, а поперед неї стояла її тітка Мавра. Жінки дуже пильно оглядали Гризельду, зиркали очима на Єремію, роздивлялись на гостей з великою цікавістю.
— Нечуй-Левицький Іван, “Кайдашева сім′я”

Частина мови: іменник (однина) |