1. Застаріле поняття, що означає легковірність, схильність вірити у безглузді, необґрунтовані речі; суєвір’я.
2. У релігійному контексті — помилкова, нехристиянська віра в прикмети, ворожіння, чари тощо; релігійний забобон.
марновірство
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Одягався він пристойно, але просто; їжу мав, що складалася 10 з трав, плодів і молочних приправ, споживав її ввечері, після заходу сонця; м’яса та риби не їв не через марновірство, а із своєї внутрішньої потреби; для сну виділяв свого часу не більше чотирьох годин на добу; вставав дозбрі і, коли дозволяла погода, завжди хо див пішки за місто прогулюватися на чисте повітря і в сади; завжди веселий, бадьорий, легкий, рухливий, стриманий, цнотливий, всім задоволений, добродушний, принижений перед усіма, охочий до слова, де не змушений говорити, із усього виводив мораль, шанобли вий до будь – якого стану людей, відвідував хворих, утішав печальних, ділив ос таннє з неімущими, вибирав і любив друзів за їхнє серце, мав побожність без марновірства, вченість без зазнайства, поводження без лестощів. Рік минув, і він, закінчивши час строку, приїхав до Йоасафа 17 для проведення звичайного в училищах часу відпочинку.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Частина мови: іменник (однина) |