Словник Української Мови
Буква
1. Кристалічна гірська порода, переважно вапнякового походження, що утворилася в результаті метаморфізму, має високі декоративні властивості, твердість і полірується, широко використовується як облицювальний і скульптурний матеріал.
2. Виріб, виготовлений з цієї породи (наприклад, плита, підвіконня, надгробок).
3. *У переносному значенні:* про щось дуже біле, гладке або холодне, що нагадує цей камінь (наприклад, про шкіру, обличчя).
Приклад 1:
Так само і тьмяність золота або мармур стін чи алебастр колон. Розглядання декотрих мозаїк потривало довше: як, приміром, Древо Матері Божої з усією, справді гебрейською, розрослістю його.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 2:
«Тонко різано мармур, а надто його пелюстки…» Тонко різано мармур, а надто його пелюстки У містах нарікань, де царями лише царі. Ми з тобою зі світла — тремтячі прозорі згустки, Що відбилися в водах, а зорі тремтять вгорі.
— Кіяновська Маріанна, “Бабин Яр. Голосами”
Приклад 3:
Володимир МОРЕНЕЦЬ 9 ГОЛУБОЯР I (Дари) ЕНЕРГІЯ КІНЦЯ СВІТУ і ось ти лежиш… червона гора одсвічує трунок темряви поснули квіти зачинене літо… і ось ти лежиш… меч у розколині синього круча із старістю срібло у затінку літо без хвиль… і ось ти лежиш… спізнившись володіти — лише пелюстки раз у раз під дощем тріпочуть… і ось ти лежиш… споночів мармур світу і у пустці розкрився… і ось ти лежиш… наїжачене сонце дикі люди наречений з весілля утік… і ось ти лежиш… всі заповітні бажання під сніговою габою… і ось ти лежиш… все що хотів… І ВСІ ЩО хотіли… розкошують в сльозах… 16 і ось ти лежиш… у пітьмі надмірного що належить дневі… і ось ти лежиш… замирений голосами дітей твоя сурма ^ н а д горою… ^ ■ >N і ось ти лежиш… зерном що про нього забув господар відвага твоя над горою… 17 і ось ти лежиш… вечірній тіней відходить здоївши життя… і ось ти лежиш у квітах що зникли серед рук що їх зірвали у голосах споглядання Отця і Сина і Святого Духа… і ось ти лежиш… і не плачуть сонця земні тільки пастка мізерності над столами скиглить… 18 і ось ти лежиш спокушений світлом серед темних світлоносців на шляху до останнього… і ось ти лежиш… і пробує сонце кригу: коли ж це було? і ось ти лежиш один із армії кінця світу… що Ти задумав Боже вертаючи пташці спів?..
— Тютюнник Григорій, “Вир”