Словник Української Мови
Буква
1. (від дієслова “манити”) Прислівник, що означає спосіб дії, пов’язаний із приваблюванням, спонуканням до чогось обіцянкою задоволення або вигоди; так, що вабить, принаджує.
2. (переносне значення) Обма́нливо, ома́нливо; так, що створює хибне, невірне уявлення про щось.
Приклад 1:
Наталка сьогоднi надто весела, смiялась, i стан їй манливо колихався. Була, як i завжди, босонiж, а тому, проходячи повз колючок або кропиви, вона раз у раз голосно скрикувала.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”