Словник Української Мови
Буква
1. Властивість або стан того, що є манірним; надуманість, штучність у поведінці, мові, жестах тощо; витончена, але позбавлена природності вишуканість.
2. (у мистецтві, літературі) Сукупність характерних, часто надмірно витончених або вигадливих прийомів, стилістичних особливостей, що становлять індивідуальну манеру митця або цілого художнього напряму, іноді з відтінком штучності.
Приклад 1:
Глибше — урочистість, білі шати, золото, блакить, по рфір, а поверх цього тла — буйна гра, неймовірні вибрики, дитячі малюнки на піску, мерехтіння і манірність — усе, що заперечує поважність і статику — тобто до – повнює її. Усе велике — з великого надміру, з буяння.
— Зеров Микола, “Камена”
Приклад 2:
А часом та манірність. Просто стиль XIX століття.
— Зеров Микола, “Камена”