1. Спосіб, манера виконання, трактування чого-небудь (переважно в мистецтві), що характеризує певну школу, напрям або індивідуальний стиль художника; стиль, манера.
2. Застаріле та діалектне: звичка, спосіб поведінки, манера.
манір
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Петро Жбур танцював на свій манір: він викидав поперед себе то одну ногу, то другу, і вони у нього не згинались, як дрюччя. Він співав і кидав голову на груди, потім рвучко задирав її і з отакими ногами й отакою сюди-туди головою кружеляв по хаті.
— Куліш Микола, “Мина Мазайло”
Приклад 2:
Святі отці покладали цю ріжницю в несмертельній душі, яка жила за часів тих святих отців тільки в людському тілі та не жила в тілі тварин, русалок, мавок, лісовиків, чортів, чортиць, домовиків і іншого нaceлeння землі, яка й сама мала за тих часів форму не округлу, а пласку на манір млинця в морській сметані. Та з того часу, як граматисти з’ясували, що бик, кінь і бегемот суть істоти одушевлені, як русалки стали служити за машиністок, лісовики — за лісоводів, а чорти стали служителями живої церкви (що з’ясовується в проклямаціях, виданих у Слобожанській Столиці святими отцями), ця ріжниця геть затерлася, бо самі святі отці нездольні тепер сказати, в якому тілі може перебувати несмертельна душа, а в якому вона перебувати не може.
— Невідомий автор, “146 Yogansen Mayk Podorozh Uchenogo Doktora Leonardo I Yogo Maybutnoyi Kokhanky Prekrasnoyi Alchesty U Slobozhansku Shveytsariyu”
Частина мови: t.d. (True) |