Словник Української Мови
Буква
1. Той, хто мандрує, подорожує далекими краями, відвідує різні місця; мандрівець, подорожній.
2. Перен. Той, хто постійно змінює місце перебування, проживання або праці; неосіла людина.
3. Заст. Ченець, який не має постійного монастиря і переходить з одного в інший; паломник, прочанин.
Приклад 1:
Я йшов нею, мов мандрівник, усе від початку пізнаючи повільно і достеменно, я ліг у неї, ніби в струмок. Я впала навзнак, чуючи лопатками і хребтом килимовий ворс, але я не випустила його птаха, щойно такого скупого і кволого, а тепер він підводив голову і розправляв крила, тож міг полетіти від мене деінде, в інші країни, я помагала йому, чим могла, я пізнавала слово «приручити».
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 2:
Китайський мандрівник Сюань Цзан повідомляв у VII ст. н. е., що індійські міста перетинали звивисті й заплутані вулиці та провулки, до того ж дуже брудні.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”
Приклад 3:
Подібно пишеться й про отих мандрівників: “Зійшовши ж, – мандрівник каже, побачу”. Потім: “Ми губимо, – каже той же мандрівник, – місце оце”.
— Тютюнник Григорій, “Вир”