1. У програмуванні — спеціальна конструкція мови, що дозволяє розробнику визначати шаблони коду, які автоматично розгортаються (розширюються) компілятором або інтерпретатором на етапі обробки вихідного тексту програми перед її виконанням або компіляцією.
2. У текстових процесорах та системах верстки — функція або інструмент, що дає змогу замінити короткий визначений користувачем код-посилання (макрос) на довший фрагмент тексту або набір команд.