магнетон

1. Фізична величина, що характеризує магнітний момент частинки (електрона, протона тощо) в атомній фізиці та квантовій механіці; одиниця магнітного моменту, обумовленого орбітальним рухом або власним обертанням (спіном) елементарної частинки.

2. У вузькому значенні — магнетон Бора, одиниця магнітного моменту електрона в атомі, що визначається через елементарний заряд, постійну Планка та масу електрона.

3. Ядерний магнетон — аналогічна одиниця для обчислення магнітних моментів нуклонів у ядрі атома, що використовує масу протона замість маси електрона і має значно менше значення.

Приклади вживання

Приклад 1:
де Бµ – магнетон Бора. Пристрій досліду Штерна і Герлаха зображений на рис.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
Протон ( р) має позити вний заряд, що до- рівнює заряду електрона, масу спокою ep m1836кг10672.1m 27 =⋅= − , спін 2 1s = і власний магнітний момент яmp 79,2p µ+= , де == p я m2 eµ Тл Дж1005,5 27−⋅ – ядерний магнетон. Нейтрон (n)- нейтральна частин- ка з масою спокою =⋅= − кг10675.1m 27 n em1839= , спіном 2 1s = і власним магні т- ним моментом яmp 91,1p µ−= .
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 3:
Оскільки я дерний магнетон в 1836 разів менший, ніж магнетон Бора, то ма г- нітні властивості атома, переважно, визн а- чаються магнітними властивостями елек – тронів. Протони і нейтрони розміщуються таким чином, що їх спіни і магнітні момен- ти вза ємно компенсуються.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Частина мови: іменник (однина) |