людці

1. (заст.) Зменшувально-пестливе від слова “люди”; маленькі люди, людиночки.

2. (діал.) Люди, народ, людини (у множині).

3. (у фольклорі, міфології) Фантастичні істоти, духи, карлики або невидимі сутності, що, за народними уявленнями, живуть поряд з людиною (наприклад, у лісі, полі, воді, хаті) і можуть впливати на її життя.

Приклади:

Приклад 1:
Сло­во по сло­ву, чар­ка по чарці – по­ли­ла­ся з ротів роз­мо­ва, а в ро­ти – горілка… ГО­доспіли ще людці. Прий­шов ста­рий Ку­лик, що один на все се­ло но­сив ще осе­ле­дець.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 2:
XVIII Була це маленька, в півпідвалі, харчевня, з тих, де візники проти ночи гріються, а вдень і вранці перешіптуються по кутках якісь непевні людці, скоса й уважно обкидаючи поглядом всякого нового відвідувача; притулок дешевих повій і хвацьких хуліганів, добре відомий в околиці і в міліції. — Н-да… — покрутив носом Куниця, сідаючи до маленького, на хистких ніжках, столика, вкритого липкою, в жирних візерунках, цератою.
— Тютюнник Григорій, “Вир”