лицарство

1. Суспільний стан, привілейований клас феодалів у середньовічній Західній Європі, що складався з дрібних та середніх землевласників, які несли військову службу; збірна назва осіб, що належали до цього стану.

2. Система етичних ідей, норм поведінки та моральних якостей, характерних для лицаря як представника цього стану (вірність, мужність, благородство, шанобливе ставлення до жінки, захист слабких тощо); рицарськість.

3. Перен. Благородність, високе почуття гідності, великодушність у вчинках і ставленні до людей.

Приклади:

Приклад 1:
Після молебна кошовий отаман каже: «Панове козаки, славне лицарство запорізьке! Минув рік, як ви нас обрали, і зараз, панове, дивіться: коли що не так, то скидайте нас!..» На цім кошовий замовкає.
— Куліш Микола, “Мина Мазайло”

Приклад 2:
— Вчора ми одного з того бидла скрутили, і він на сковорідці признався, що в пригороді засіла лишень купка мізерна якоїсь рвані та втікачів-хлопів, а в вашому ухваленому замку лиши-лась-но жонота сама, розуміє пан — самі кобіти, — це раз; в замку сховані усі добра, і козачі, і окольних селян, та й награбовані у поштивої шляхти, — це два; в замку, нарешті, ми наловимо живцем молодиць i дiвчат… а при наших похідних нуждотах, при січових голоднечах-постах воно не поміха — це три; чи не так би то, лицарство славне? — Правда, правда, яснійший графе!
— Невідомий автор, “103 Obloha Bushi Bohdan Khmelnytskyi”

Приклад 3:
За Венеру ж, Бахуса та Меркурія, ясне лицарство! In hoc trinitario est veritas!
— Невідомий автор, “103 Obloha Bushi Bohdan Khmelnytskyi”