Приклад 1:
Щоправда, вже за хвилину, коли перед нами 45 ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ виник бароковий Корнер делля Реґіна, Респондент кинув мимохідь, що незле було би в його стінах лишити свою душу. Зі слів Респондента роблю висновок: Респондент уже кимось поінформований про те, що нині у стінах Корнер делля Реґіна міститься ломбард.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 2:
— дійсність, яка врешті-решт і спонукала Устима не лише стати активним членом комітету за звільнення політв’язнів у Радянському Союзі, а й вдатися (очевидно, на його, Віктора Платоновича, наполегливу спонуку, бо Устим довго відпекувався, що він на те ніби не надається) до написання спогадів про нещадно придушувану боротьбу за самостійність, в якій і Устимові довелося взяти участь, щоб серед навколишніх здалеку керованих платних і неплатних клоак з брехні, цькування й наклепів лишити своє, нехай і яке мікроскопічне, нехай і яке запхекане (але правди не запхекати, хочби й скільки неправда гриміла ратицями), лишити нехитре, подекуди надто сумне, проте наскрізь правдиве свідчення, навіть якщо це свідчення покищо й сягає виключно його, Віктор3 Платоновича, вух, хоча, звісно, нехай Цизьо не уявляє собі цього так, наче Устим тільки те й робить, що за першої-ліпшої нагоди мордує його, кентавра, читанням своїх мемуарів! — радше навпаки; Цизьо просто поняття не має, який Устим на цьому пункті делікатний!
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 3:
Але ж як дати йому землю та лишити самого, то він ляже під грушкою та й спатиме і нічого не робитиме!» Ці слова ліпше, ніж цілий том, малюють ступінь розвитку, на якому стояла галицька громада в 1875 р., і прибавляти мені до них нічого. В кінці юля я виїхав у Галичину з одним молодим приятелем, котрого я буду звати X. Б. Ми поїхали на Радзівілів, щоб оглянути Почаїв.
— Невідомий автор, “171 Avstro Rus Ki Spomini 1867 187 Mikhailo Draghomanov”
