1. (діал.) Те саме, що ліс — велика ділянка, вкрита деревами та чагарниками.
2. (діал.) Те саме, що ліщина — чагарник або невелике дерево родини березових, що дає горіхи-ліщини.
лиш
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Та ти не сердься, — що ж, коли я помилився… Слухай, Мавко, давай лиш побратаємось. З тобою?
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 2:
Насамперед, естетика правди… Уміння побачити короля голим і мужність сказати про це… Це тепер ми розмірковуємо над заанґажованою й незаанґажованою поезією — тоді ми такою поезією жили й дихали… Звісно, розрізняли ці дві іпостасі поезії, але вважали (скажу передусім про себе) їх рівноправними у нашому духовному бутті — аби лиш це була Поезія, аби лиш у ній відчувався, за Ліниним визначенням, «якийсь безсмертний дотик до душі». Тяжко було усвідомлювати, що Василь приречений.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 3:
Наш мотоскафо просувався повільно, ніби навпомацки — непроглядний туман обсів береги, лиш де-не-де залишаючи просвіток для бані, лоджії, вежі. Зда валося, Хтось дотепер сипав згори нескінченні поклади борошна і вапна, хоч навмисне для цього призначений ритуальний Giovedì Grasso1 відійшов ще півтора тижні тому.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Частина мови: іменник (однина) |