Словник Української Мови
Буква
1. (історичний термін) Особа, яка в Україні XVI–XVIII століть виконувала обов’язки митника, збираючи мито (податок) за перевезення товарів через кордон або на території держави.
2. (власна назва, історична) Назва козацької місцевості (зимівника, селища) на території сучасної Запорізької області, відома з документів XVIII століття.
Приклад 1:
Чому б так не робить: наградив тебе бог щастям, що батько й твої живуть при тобi i дякують добрим словом, що ти їх при старостi i кохаєш, i поважаєш, або жiнкою до тебе доброю, послухною, хазяйкою невсипущою, або дiточками покiрними та слухняними — хвали за се бога i лягаючи, i устаючи, а їх шануй i кохай, i для них не жалiй не тiльки нiяких трудiв, худоби, та, коли нужда звелить, душу свою за них положи, розпинайся, умри за них, та усе-таки пам’ятуй, що й вони на сiм свiтi такi ж гостi, як ти i усякий чоловiк, — чи цар, чи пан, чи архирей, чи салдат, чи личман[1]. Коли отець наш милосердний кого з нас покличе, проводжай з жалем, та без укору i попрьокiв; перехрестись та й скажи, як щодня у отченашi читаєш:.”Господи!
— Самчук Улас, “Марія”
Приклад 2:
Примітки [1] Личман — пастух, чабан. [2] Єднус — дукач.
— Самчук Улас, “Марія”