Значення
- (Фізика) –
Різко, з силою вирватися, вирватися назовні, вирватися звідкись (про звук, світло, запах тощо).
- (Лінгвістика) –
Розлягтися, поширитися (про звук, гомін, крик).
- (Психологія) –
Різко, раптово з’явитися, виникнути (про думку, почуття, спогад).
- (Лінгвістика) –
Заст. Сильно ударити, вдарити, ляснути когось або щось.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
я луну, ти лунеш, він луне, ми лунемо, ви лунете, вони лунуть
Походження слова (Етимологія)
Слово «лунути» в українській мові означає «померти». Воно має відповідники в інших слов’янських мовах: російське «луна» (смерть), «лнуть» (померти, здохнути), білоруське «лнуць, лунаць» (загинути, померти). Можливо, споріднене з польським *lunoti (загинути). Етимологічно зіставляється з литовським lavonas (труп), liaujuos, liáutis (припиняти), paliáuti (перестати), латиським laũt (допускати, дозволяти), прусським aulaut (померти), aulausennien (смерть). Далі пов’язують з праслов’янським *leviti (слабнути, зменшуватися), українським «лівіти», чеським leviti (полегшити, зменшити), leveti (ставати помірним), готським lewjan (зраджувати). Також пов’язували з українським, російським, білоруським словом «луна» (відголосок) та російським «лнуть» (ударити). Порівнюється зі словом «лівий» (лунчик) — однорічний баран, «лунчина» — торішня бринза або солонина, що походять від «лни» (торік) у карпатських говорах.