Значення
- (Лінгвістика) –
Той, хто багато й швидко говорить, часто без змісту; базікало, теревеня.
- (Лінгвістика) –
Той, хто постійно скаржиться, бурчить; буркотун.
- (Зоологія) –
(у зоології) Народна назва деяких комах, які видають характерний тріскучі звуки, зокрема ковалика (родина жуків) або коники (родина прямокрилих).
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. лопотун, р. лопотуна, д. лопотунові, з. лопотуна, о. лопотуном, м. лопотуні, к. лопотуне
Походження слова (Етимологія)
Слово «лопотун» походить від праслов’янського дієслова *lopotati, що означало «видавати звуки при ударянні; белькотати, шуміти». Це інтенсивна форма від *lopati (звідси українське «лопати»). Спочатку воно описувало звуки, що виникають від ударів або плескоту, а згодом набуло переносного значення — «говорити швидко й нерозбірливо, белькотати». Споріднені слова є в багатьох слов’янських мовах: російське «лопотать» (бурмотіти), білоруське «лапатаць» (хлопати, белькотати), польське «lopotać» (тріпотіти), болгарське «лоптя» (тупаю) тощо. Також існують відповідники в балтійських мовах, наприклад, литовське «lapatóti» (мчатися, тріпотіти крилами, базікати).