лепсько

Приклад 1:
А треба ще й очеретяну собі зробити, — та лепсько грає! Та вже бався, бався, на те Бог свято дав.
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 2:
— Наче помирати в чистiм полi”, — стоячи так, вона виразно чує той iнший, закадровий голос — не Дарчин, нi, хоч Дарка — спiвала, i саме народнi пiснi лепсько їй удавалися, була в неї, бозна‑звiдкiль, ота природна, жiноцьки‑грудна — колодязним провалом углиб — етнiчна iнтонацiя, яку фiг пiдробиш, i найупитiша компанiя розм’якала, занишкала хляками в крiслах, щойно Дарка, затягнувшись напослiдок цигаркою, смiхотливо сiпнувши бровою: “нiкотинчик — вiтамiнчик”, — заводила, на диво чисто, обличчя їй випогоджувалось лагiдним смутком, — осипалися долi платочки тернового цвiту, чий‑то‑кiнь стояв, чутко нашорошивши ушi, похитувався в березi човен, та все хлюп‑хлюп‑хлюп‑хлюп, шамшiла трава пiд чиєюсь скрадливою ступою, i зносила вода вербове листя, i все‑все, скiльки свiту, зносила вода, жили на цiй землi якiсь безiменнi люди, до чогось прагнули, кохали й страждали, i тiльки розрiзненi мокрi слiди голосiв (голосiнь?) зостались по їхнiх життях — ще можна напитись iз того слiдочка, ще можна вiдчути: твоя власна мука, на мить осяяна пiзнiм, навзахiднiм проблиском смислу, — не одинока, не перша й не остання, й тут вона згадує, що насправдi в тiй баладi труна стояла впорожнi не трийцять штири, а двайцять штири роки: та жiнка, що високо й пронизливо виспiвала свою смерть (поклала б я мужа — люблю його дуже, лягла би самая — дитина малая; лягай, мила, сама, якось воно буде, малую дитину та й доглянуть люди…), була ще молодшою за нас, дiвчисько ще зовсiм, — а ти, обурюється Сана, ти що, зовсiм там вiд’їхала, iдiотко, подумаєш, трагедiя — невдачно трахнулись, — нi, коли так переповiсти, то яка ж тут трагедiя, все залежить вiд того, як переповiдається, тiльки Сана не знає, i нiхто не знає, що розповiла тобi Дарка незадовго перед твоїм вiд’їздом, — то був чи не перший раз, коли вона розкрилась тобi по‑справжньому, хоч зналися ви ще з унiверситету, рiк перед тим Дарка поховала батька — той був музика‑лауреат, депутат i, свого часу, ледь не член ЦК, трохи, правда, i його були поскубли за нацiоналiзм, i вiн став грати на урядових концертах, а звикла до комфорту жона робила йому дiрку в головi, коли натинався на офiцiозних бенкетах виголошувати тоста українською мовою — хай i видурнюючись, блазнювато каламбурячи, “здоровенькi‑буликаючи”, представник ЦК — бетонна брила в сiрому костюмi — несхвально мовчав: жоден м’яз не здригнувсь на непроникному, мов наллятому водою обличчi, ай‑яй‑яй, що ж тепер буде, “ти ж в Канаду собрался, — лящала , скидаючи пальто в передпокої, поки вагiтна Дарка, знемагаючи од токсикозу, молола в кухнi каву для тата, — ти головой своєй соображаєш?”
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Приклад 3:
А треба ще й очеретяну собi зробити, – та лепсько грає! Та вже бався, бався, на те бог свято дав. А взавтра прийдем, то будем хижку ставити.
— Українка Леся, “Лісова пісня”