1. У Стародавньому Римі — вищий посадовець, призначений сенатом або імператором для виконання дипломатичного, військового або адміністративного доручення; також намісник імператора в провінції.
2. У Католицькій церкві — дипломатичний представник Папи Римського найвищого рангу (апостольський нунцій, інтернунцій тощо), який акредитований при уряді іноземної держави або тимчасово направлений з особливим дорученням.
3. Заповідач, особа, яка залишила заповіт або призначила спадкоємця (застаріле значення).
4. У переносному значенні — посланець, представник, носій ідей або традицій.