Значення
- (Лінгвістика) –
Мова стародавніх римлян, що належить до італійської групи індоєвропейської мовної сім’ї; літературна та офіційна мова Римської імперії, з якої розвинулися романські мови, і яка довгий час була міжнародною мовою науки, освіти та християнського богослужіння.
- (Лінгвістика) –
Латинська абетка, система письма на основі латинських літер, що використовується для запису багатьох сучасних мов світу.
- (Лінгвістика) –
Розм. Про текст, написаний латинською мовою, або про мову, схожу на латину за складністю розуміння (переносно).
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. латинь, р. латині, д. латині, з. латинь, о. латинню, м. латині, к. латине
Походження слова (Етимологія)
Слово ‘латинь’ походить від дієслова ‘латати’ (що означає ‘лагодити, ставити латки’). Така назва, ймовірно, виникла через форму порівняно великих таломів маршанції (рослини), які стеляться по землі, нагадуючи латки. Це пояснення наведено в БСЭ (том 26, сторінка 414). Також дивіться статтю про ‘лат’. Таким чином, ‘латинь’ — це назва рослини, що пов’язана з її зовнішнім виглядом.