1. (математика) Властивість об’єкта (наприклад, графа, поверхні, динамічної системи), яка є проміжною між повною регулярністю (симетрією) та повною нерегулярністю (випадковістю); обмежена, неповна або наближена регулярність.
2. (лінгвістика) Властивість мовних явищ (наприклад, словотвірних моделей, парадигм) мати переважно регулярний характер, але з певними систематичними винятками або відхиленнями від основної правила.
3. (загальне) Умова або стан, що лише частково, приблизно або зовні нагадує регулярність; видима або неповна правильність.