Словник Української Мови
Буква
1. Рідкісне прізвище українського походження, що може походити від застарілого діалектного слова “квач” у значенні “той, хто квакає” або пов’язане з дієсловом “квакати”.
2. У західних регіонах України — народна назва птаха з родини чаплевих, звичайної чаплі (Ardea cinerea), що характеризується характерним криком.
3. Діалектна назва інструменту для фарбування (малярної кисті великого розміру, часто з щетини), а також самого процесу мазання або обмазування чимось рідким.
Приклад 1:
В одному з останніх віршів, який не скоро побачить світ, я просто й одверто говорю про ці причини: «…а ти обідрана лежиш, // як квач од самогону п’яна». Це — про Україну.
— Самчук Улас, “Марія”
Приклад 2:
Раптом дзвоники стихають — це злодiї… А потiм посунули стовпи, за стовпами — шинки… А от iде до царя хохол iз скаргою (це, здається, анекдот); узяв квач, уквачив… А далi ще станцiя, а за нею корчма… за лiсами оселi, за оселями туман… I знову чути дзвоники… …Це ж до чого? — Так собi.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”