красота

1. Абстрактна категорія естетики, що виражає досконалість, гармонійну цілісність предметів і явищ, здатність їх викликати в людині почуття насолоди, захвату, духовного піднесення.

2. Сукупність якостей, властивостей предмета, явища або людини, що сприймаються як гарні, приємні для ока, слуху, розуму та викликають естетичне задоволення; сама ця привабливість, вродливість.

3. Те, що відзначається високою художньою досконалістю, витонченістю; краса (про твір мистецтва, літератури тощо).

4. Розм. Про щось дуже добре, чудове, приємне або про людину з високими моральними якостями.

Приклади вживання

Приклад 1:
Получаєцця така вот красота і сплошна естетіка: Нада сказать, шо це — саме аутічне шахматне начало, плод снобізма та лузєрского унинія. Іногда воно приводить до спокойної та нудної ігри, — у тому випадку, єслі попадеться такий же ску­ кожений суперник, шо поддасться соблазну й собі ізваять нєчто схоже.
— Невідомий автор, “020 Brinikh Mikhailo Shakhmati Dlia Dibiliv”

Приклад 2:
Справжньою є «сокровенная красота», яка в стародавні часи визначалася словом «decorum, сіесть благолѣпіе, благоприличность, всю тварь и всякое дѣло осуществляющая, но никоим человѣческим правилам не подлежащая, а единственно от царствія божія зависящая». Ця краса органічно пов’язана з добротою.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 3:
Но сіе тайное есть глава, а называется гречески τό πρέ-лоѵ, сирѣчь благолѣпіе, или красота, и не зависит от науки, но наука от него. Госпожа Діана, яко чрезчур обучоная, но с недостатком благоразумная животина, иззолит противоста-вить: Ars perficit naturam.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Частина мови: іменник (однина) |